5 больових точок інтелектуальної кінофантастики

Наукова фантастика завжди була красивою, але не улюбленою донькою кінематографа – начебто це барвисто, стильно, розумно, але для масового глядача не дуже привабливо з усіма своїми філософськими роздумами про людство. Згодом розрив між тим, що хочеться глядачам, і тим, що хочеться режисерам, ще більше збільшується, замість того щоб змішувати масове й елітарне, як це відбувається в інших жанрах, фантастика розділяє маси. Надії на «Прибуття» Дені Вільнева теж виявилися порожніми – кіно, якому аплодували (але призами обійшли) у Венеції на одному з найпрестижніших кінофестивалів, народним не стане. І ось лише кілька причин, за якими інтелектуальна фантастика залишається несумісною з масовим глядачем.

5. Кіно занадто вимогливе до глядача.

«Кіно повинно вчити …», «Фільми повинні змушувати думати …», «Картина покликана виховати почуття …» – від поборників чистоту і святість кінематографа чого тільки не почуєш. Дуже зручно перевалити відповідальність за промахи держави, системи освіти, батьків на кіно: надивилися бойовиків і розстріляли однокласників, подивилися «Губку Боба» і стали наркоманами, побачили наготу і влаштували епідемію ВІЛ. Дурниці такі поширені серед далеких від мистецтва чиновників, від режисерів такого не почуєш, але кінодіячі теж хороші, вони впадають в іншу крайність. Щоб знімати кіно, потрібно як мінімум бути освіченим і дієвим, але одна справа бути таким самому, і інше – вимагати того ж від глядачів. Сучасні режисери інтелектуальної фантастики занадто вимогливі до своїх глядачів. Фантастика літературна в період свого розквіту висловлювалася простою мовою, точніше, дозволяла читачеві рости разом з нею – від простого до складного. У кіно ніхто не замислюється про зростання: якщо Крістофер Нолан говорить про космос, то відразу хапається за складні теорії Торна, укладає сюжет в прокрустове ложе наукових теорій. І незважаючи на те, що «Інтерстеллар» – фільм не про «кротячих дірках» і не про мир з іншим поняттям вимірювань, а про любов і довіру, глядача «контузить» великою кількістю наукових термінів, незрозумілих діалогів, наступні дискусії і зовсім можуть звести з розуму – все навколо розумні такі, один ти не розумієш, як стискається «простір-час». Те саме зробив і Вільньов. «Прибуття» розповідає нема про контакті з прибульцями, а про спілкування людей і прийнятті своєї долі, але каже фільм такою мовою, що випускники філологічних факультетів бліднуть, що вже говорити про тих, хто лінгвістику не вивчав і володіє всього двома мовами – російською та матірною ? Режисер ускладнює і без того непросту тему на додаток до того, що обманює очікування – кому ж сподобається, що його вважають дурнем? Ось і починають глядачі перешіптуватися вже на сороковий хвилині картини, починають соватися в кріслах, йдуть з сеансу. Автор хотів нас повчити? Чи не вийде, ми такого не любимо.

4. Ідеї одного фільму не отримують розвитку.

Втім, навіть якщо ви зацікавилися будовою семантики мови гептоподів, вас чекає жорстоке розчарування. Вся справа в тому, що розвитку ваш інтерес отримати не може. Сучасний глядач і читач підвішений на гачок сиквелів, продовжень, нових сезонів і книг. Зацикленість на франшизах – НЕ бич сучасної масової культури, а її сильна сторона: одного разу вкинуті ідеї можна розвивати, вчити мислити, показувати приклад цілому поколінню глядачів і читачів через розвиток героїв і сюжету крізь роки і події. Інтелектуальна фантастика зарозуміло відкидає простягнуту їй руку – подібні фільми ніколи не отримують продовжень, обриваючи думку на півслові, залишаючи навіть самого зацікавленого свого фаната в вакуумі теорій і ідей. Нолан не стане знімати «Інтерстеллар 2», Вільнев не повернеться до сиквелу «Прибуття», чи не з’явиться продовжень у «З машини», «Контакту» або «Соляріса» – режисери сказали все, що хотіли, одним фільмом, і діалогу у вас не вийде. Сумна ситуація, яку всі інші жанри намагаються уникати. Хтось може заявити, що діалог тут і не потрібен, все, що автор хотів сказати, він висловив одним фільмом – ваша справа лише засвоїти його думку, прийняти її або відкинути, але спілкування так не будується, і сам Вільньов це підтверджує. Герої «Прибуття» навчаються мови прибульців і знайомлять інопланетян зі своєю мовою – такий-сякий, а діалог. Але режисер цього фільму не йде цим шляхом, він вивалює на глядача купу інформації і, розвернувшись, зникає в небесах. Таке ось невідповідність слів і справи. І цей конфлікт дратує глядача – якщо його не чують, то навіщо йому в майбутньому брати участь в подібних «диспутах», він краще третю частину «Бріджет Джонс» подивиться або чергових «Месників».

 

3. Блокбастери «забруднили» акторів.

До речі, про «Месники». Масштаби цієї трагедії нам ще тільки належить оцінити, але вже сьогодні видно, що численні комікс-екранізації укупі з іншими великими франшизами назавжди змінили не тільки статус кінозірок, але і їх сприйняття глядачами. Простіше кажучи, занадто велике число акторів стало асоціюватися з кіно розважальним і відверто не особливо вибагливі, Marvel і DC дісталися до багатьох, а до кого не дісталися, тих підім’яли  на майбутнє «Зоряні війни» та інші «поттеріани». Подібне траплялося і раніше, правда, не в настільки інтенсивною формі – Харрісон Форд довгий час працював з «клеймом» Індіани Джонса, але вибрався з-під гніту, а ось Керрі Фішер і Марк Хемілл так і залишилися Лєєй і Люком. Сьогодні рекламний прес ще більш напористий, навіть середньої руки картини не в силах перебити «шквальний вогонь» рекламних кампаній мейджорів, розхвалюють чергових «Людей Ікс» та «Лігу справедливості». Цей «паштет» з образів щільно обплутав багатьох хороших акторів: Роберт Дауні перетворився в Залізної людини, а Скарлетт Йоханссон – в Чорну вдову, і з цим важко буде щось вдіяти в найближчому майбутньому. У «Прибуття» в кадрі зійшлися Соколине око і Лоїс Лейн (Форест Уїтакер ще тільки належить звалити цю ношу після «ізгоя-Один»), і від цього враження важко звільнитися, тим більше що і актори для цього мало що роблять. І це справжня біда не тільки фільму Вільньова, цей шлейф буде тягнутися довго – горе прийдешнім «Пасажирам», де зустрічаються Пітер Куілл і Китнисс Евердін, не позаздриш Бессоновскій фільмам, у нього то Наташа Романофф в кадрі, то Чаклунка. Актори, які підписані на довгострокові високооплачувані проекти, не особливо прагнуть в стрічках поменше, ніж засмучують своїх шанувальників – ніби й з попереднього образу не вийшли, і в новий не увійшли. Але і на нові обличчя робити ставку страшно – експериментальним і навіть просто оригінальним картинам потрібні «локомотиви». Так що з цією проблемою світу ще тільки належить розібратися, а поки наявність добротних акторів в проекті не робить його автоматично серйозним.

2. Студії не зацікавлені в непередбачуваних картинах.

Нові обличчя та свіжих акторів могло б «розкрутити» енергійне промо, але поки студії-мейджори не поспішають вкладатися в інтелектуальний сай-фай. Точніше, вони готові фінансувати фантастичні проекти, але на своїх умовах, з вимогою повернути вкладені кошти і примножити капітал. А значить, геть вигадки, переживання, діалоги – даєш вибухи, погоні, зради і фінальний поцілунок. Нічого подібного в «Прибуття» немає (є, але в гомеопатичних дозах), і хто ж ризикне тягнути на собі проект, фінансування якого дорівнює вартості трьох, а то й чотирьох безглуздих комедій, на яких можна заробити в рази більше, ніж на сай- фае? Є винятки і з цього положення – IMAX, наприклад, так любить Нолана, а WB йому так довіряє, що цей режисер має карт-бланш на будь-які примхи, і фільми його приносять прибуток, навіть коли для масового глядача залишаються химерним набором фантастично красивих, але незрозумілих сцен. Або можна взяти для прикладу Люка Бессона – він свої примхи фінансує з організованою своїми силами компанії EuropaCorp, чому б йому не знімати регулярно клони «П’ятого елемента»? Але це приклади-виключення. У більш загальному наближенні гроші на науково-фантастичні проекти у великих інвесторів або не знайдуться взагалі, або буде запропонована сума, якої не вистачить навіть на начерки. Сай-фай сьогодні маргіналізувати, пішов в тінь незалежних студій, сховався в списках жанрових фестивалів, живе тихим життям в Інтернеті. Любові глядача це теж не додає – якщо чогось немає на рекламних плакатах, то цього немає і в реальному житті. «Прибуття» зробило спробу переламати свідомість і студій, і глядача, але «не в коня корм», коли зміст не відповідає формі, а результат не підходить під запити.

1. Фантастика вичерпала ідеї.

Але головна біда кінофантастики сьогодні, зрозуміло, глобальна: світ стоїть на порозі чергової революції – громадської, технічній, культурній, інтелектуальній. Забуксували всі основні рушії прогресу, немає «квантового стрибка» в космонавтиці, енергетика тупцює між нафтою і атомом, капіталізм втратив довіру, толерантність себе не виправдала. І жах сучасних фантастів криється в тому, що вони не знають, що прогнозувати, куди захоплювати людини, які простори йому демонструвати. Вся сьогоднішня космічна фантастика – парафраз «Космічної одіссеї», роботи так і живуть поняттями Чапека і Азімова, прибульці розрізняються лише зовнішнім виглядом, але не внутрішнім стержнем. Загальмувало людство і тупцює на порозі чогось нового, чи не звіданого навіть прозірливими футурологами. У цій ситуації не тільки інтелектуальна, але фантастика взагалі буде відчувати кризу, і вона відчуває – можна уявити політ на Марс і далі, але не можна передбачити розвиток розуму людини і нові горизонти його спілкування з оточуючими. Навіть багаторазово згадані мною Нолан і Вільньов в сумніві розводять руками: «Інтерстеллар» лише конкретизує ідеї простору і вимірювань, а «Прибуття» скромно припускає, чи можливе об’єднання людства перед спільною загрозою. Ідеї, неодноразово «обсмоктані», від них втомилися і автори, і глядачі. Тому й складно зійтися разом режисерам і шанувальникам інтелектуального науково-фантастичного жанру – вони завмерли в певному статус-кво, в замкнутому просторі ідей і сюжетів, і прориву немає ні з однієї, ні з іншої сторони. І невідомо, коли такий прорив станеться. Та й станеться? Може бути, все це фантастика, хвилі трагічного майбутнього, відображені в минуле гігантськими кораблями, які прибули на Землю?