Рецензія на фільм “Джон Вік 3”

Після порушення кодексу таємницею гільдії ассасинів рок-зірка від світу професійних убивць Джон Вік (Кіану Рівз ) отримує статус ізгоя. За його голову призначена нагорода в 14 мільйонів доларів, але претендентам на цю суму варто міцно задуматися, перш ніж діставати зброю: Віка важко зловити, легко втратити і неможливо забути.

Крім того, керуючий знаковим готелем «Континенталь» в Нью-Йорку Вінстон ( Іен Макшейн ), де, власне, Вік і послав всі правила під три чорти, дав Джону фору в 60 хвилин, за що отримує по золотій шапці від «Правління кланів» ( колишнє місце роботи невловимого Джо), та так, що вона ризикує злетіти з його голови. Друзям Джонатана в нових реаліях взагалі непросто: до кожного, хто йому допомагав, приходить суддя в чорному ( Азія Діллон в манері ранньої Кейт Бланшетт ) і карає за всією суворістю законів мафії. Вік між тим знаходить спосіб дістатися до Касабланки, де зустрічається зі старою знайомою Софією ( Холлі Беррі ), яка, як і багато людей зі складною кримінальною біографією, тримає перед ним кармічний борг. Разом вони розробляють простий і ефектний план, мета якого – доставити Джона до того, хто стоїть вище «Правління», і обговорити, так би мовити, ситуацію.

У третій частині саги про пригоди нестримного кілера Чад Стахелскі викреслює з особистого словника дієслово «вистачить» і стріляє по нас з усіх своїх гармат. Погана новина: знарядь у нього не так вже й багато. Хороша новина: працюють вони без промахів. Власне, головне з них – поезія бою, і коли Стахелскі розповідає історію тільки через перестрілки, рукопашні і гострі предмети, виходить п’янке кіно, яке зжирає тебе повністю, очей не відірвати.

Як колишній каскадер, причому старого гарту, він зсилається до класики (азіатської в тому числі), що не нарізає екшен в невеликий салат і без втрат в динаміці домагається божевільного ефекту присутності. З фантазією у нього теж повний порядок: бійки тут не тільки прекрасно поставлені, а й круто придумані. Причому Стахелскі не соромиться бути смішним в рамках бойових сцен: один пробіг собаки по спині Холлі Беррі чого варто (або незабутнє вбивство людини книгою). 

Треба сказати, тут взагалі мало чого соромляться: це жирне, надмірне кіно, зроблене за методом « Форсажа 8 »:помножене на п’ять. Наслідки (в картині люблять це слово) відповідні: якщо додають «журавлини», то кислить вона дай боже, піддають пафосу – діалоги перетворюються в набір пихатих цитат, жорсткість часом перетворюється в окремий атракціон. Сюжет ломиться від серії зрад, звільнень, повернень, але від цього, дивно, не втомлюєшся: Стахелскі так чудово перемикає тумблери, від серйозного до веселого, від дурниць до розумних вчинків, що збивання в ритмі майже не помічаєш.

З 16 травня в кіно