Римейки азіатських фільмів жахів: від гіршого до кращого

Римейки азіатських фільмів жахів

В цій статі ми з’ясовуємо, що ж не так з багатьма американськими римейками і які з них змогли наблизитися до оригіналів.

Пульс (2006) / Pulse

У 2001 році Кійосі Куросава зняв моторошне і розумне кіно про руйнівний вплив технологій на суспільство. У 2006-му Джим Сонзеро перетворив цей фільм в набір скрімерів, який лише віддалено нагадує майстерно знятий оригінал. Замість східної самобутності – студійний конвеєр, замість первісного жаху – жах фізіологічний. Якщо часто рімейки хоча б намагаються продовжити вихідні ідеї, то тут у наявності небажання ці ідеї навіть повторювати.

Один пропущений дзвінок (2008) / One Missed Call

Перезнімати кіно божевільного генія Такасі Мііке – справа не з простих. Особливо з огляду на любов майстра до звідусіль наскрізною іронією і абсолютно нетиповим жанровим прийомам. Тому не дивно, що його горрор «Один пропущений дзвінок», в якому, як і в «Пульсі», теж можна знайти елементи технофобії, став пригладженою голлівудською дрібничкою, до того ж безсоромно взяті оригінальні ідеї інших жахів: наприклад, «Крику» і навіть рімейка «Прокляття» 2004 року.

Око (2008) / The Eye

Давид Моро і Ксав’єр Палю, відомі по страшному трилеру «Вони», в 2008 році зняли однойменний рімейк горрору братів Пан. І хоча оригінал не вважається еталонним азіатським фільмом жахів (багато критиків, наприклад, лаяли його за невиправдану повільність), в порівнянні з адаптацією він виразно може вважатися справжньою класикою. Фільм виявився настільки непоказним – навіть за голлівудськими мірками – і так часто наступав на одні і ті ж жанрові граблі, які і в 2008-му здавалися нонсенсом, що бажання Моро зняти своє ім’я з титрів абсолютно зрозуміло. Здається, це той випадок, коли перформанс Джесіки Альби, номінованим за роль на «Золоту малину», – найгірша з бід.

Непрохані (2009) / The Uninvited

Корейський оригінал «Історія двох сестер» був похмурою сюрреалістичною казкою, яка поступово заводить глядача в лабіринти божевілля. Чарлі Гард і Томас Гард, навпаки, вирішили всі ці дивні елементи прибрати і зробити канонічний штампований жахастик про двох сестер, які розслідують смерть матері. Ще одна помилка тих, хто адаптує східні горрори, – позбавляючись від всіх самобутніх рішень оригіналу, творці забувають внести власні інновації.

Затвори (2008) / Shutter

Цікаво, що режисером американської версії тайського «Затвору» став японський хоррормейкер Масаюки Отіа. Здається, студія порахувала, що якщо заправляти всім буде постановник з почуттям східного стилю, то фільм не виявиться ще одним безликим рімейком. Почасти це спрацювало (ще й тому, що картина тримається сюжету оригіналу і використовує схожі прийоми), однак в цьому випадку виявився згладжений образ головного героя, внутрішні суперечності якого і були центральною лінією тайської версії. Через таку, здавалося б, незначної трансформації «Затвори» ближче до фіналу перетворюються на мляву спробу по сценам відтворити ефектний похмурий оригінал.

Прокляття (2020) / The Grudge

Навіть талановитий горрормейкер Ніколас Песке не зміг приборкати натуру оригінального японського фільму жахів і, на жаль, зняв типовий рімейк азіатської класики. Втім, не без успіхів: хоча фільм намагається лякати глядача дурними джампскейрами, в цілому режисерові вдається перенести історію про страшне прокляття «нехорошого дому» на грунт одноповерхової Америки. Особливо примітна колірна гамма фільму – теплі жовті кольори, які створюють парадоксальну для такого сюжету атмосферу затишку.

Темна вода (2005) / Dark Water

Це точно не найкраща адаптація на світі, але як мінімум цікавий горрор про сімейні проблеми, який, повторюючи напрацювання оригіналу, іноді лякають візуальні образи. А роль Дженніфер Коннеллі, можливо, досі є найкращою серед всієї плеяди перформансів в адаптованих горрорах.

Прокляття (2004) / The Grudge

Це той випадок, коли автор оригіналу взявся і за рімейк. Вийшло, звичайно, не так переконливо (часом навіть занадто акуратно, згладжено для західного глядача), проте виразно краще, ніж у європейських і американських колег. «Прокляття» йде по стопах оригінального фільму і часто повторює його прийоми. Це можна було б назвати чітерством, але навіть самоповтори Такасі Симідзу відтворюють потрібний ефект і здатні налякати досі.

Дзвінок (2002) / The Ring

Фільм, який і запустив хвилю популярності адаптацій азіатських горроров, зняв візіонер Гор Вербінскі. Навіть незважаючи на зміну локацій (тепер дія відбувається в США), він зберіг зловісну атмосферу оригіналу і зміг розповісти напружену історію про протистояння журналістки Рейчел і злого духа, який хоче забрати її сина після того, як той подивився знамениту заборонену касету. Як і будь-яка американська адаптація, фільм Вербінські занадто багато пояснює і занадто мало замовчує, йде в занудний західний раціоналізм, але «Дзвінок» хоча б з лишком компенсує цей недолік перманентним гнітючим відчуттям незахищеності.

Be the first to comment

Leave a Reply