Режисер «Володаря перснів» і триразовий володар «Оскара» Пітер Джексон нещодавно відсвяткував 59 років. В честь цього згадуємо всі його роботи в кіно – від низькобюджетних сплеттер-комедій до фентезі-епіків і тонких драм. Впевнені, перше місце в списку вас здивує.
Милі кості (2009) / The Lovely Bones
Втомившись від низки дорогих блокбастерів (трилогії «Володар перснів» і «Кінг-Конга»), Пітер Джексон взявся за «Милі кості» – драму в жанрі магічного реалізму про жертву педофіла, яка з того світу спостерігає за спробами рідних докопатися до істини. Такий кар’єрний крок здається дивним, але взагалі Джексон знається в подібних історіях і вміє їх розповідати (про це трохи пізніше). Але ось з «Милими костями» щось пішло не так: фентезійне і реальне тут начебто так і не складаються разом, а мелодраматизм виявляється сильнішим справжніх почуттів. Втім, це все одно не соромне кіно (соромного у Джексона немає), та й в історії воно свій слід залишило – завдяки чудовій ролі Стенлі Туччі , який, звичайно, повинен був брати за неї «Оскар».
Хоббіт: Битва п’яти армій (2014) / The Hobbit: The Battle of the Five Armies
Заключна частина трилогії «Хоббіт», безсоромно розтягнутої з маленької дитячої книжки, багатьох фанатів розчарувала. Тут і слабенький CGI, і купа покинутих сюжетних ліній, і фінальний бій, до якого так довго вели, а отримали, ну, не зовсім те, що очікували. Кажуть, що режисерська версія «Битви п’яти армій» вирішує багато проблем картини, і справа все в тому, що Джексон банально не встиг доробити купу важливих епізодів. Але, думається, далеко не всі, кого фільм розчарував при перегляді в кіно, погодяться дивитися те ж саме, але ще на годину довше. Взагалі дивно, наскільки трилогії «Хоббіт» і «Володар перснів» вийшли різними (не на користь першого), але до цього ми ще повернемося.
Хоббіт: Пустка Смога (2013) / The Hobbit: The Desolation of Smaug
Власне, проблеми в «Хоббіті» яскраво помічалися у другій частині трилогії. Не знати звідки з’явилася любовна лінія, на яку в книзі не було і натяку і яка, чесно кажучи, виглядає у фільмі чужорідною. Леголас з’являється в якості такого собі фан-сервісу. Загалом, з цілком собі самобутньої історії, якій здавався перший «Хоббіт», трилогія швидко перетворюється в мляве повторення «Володаря перснів». Втім, в фільмі є і дуже вдалі епізоди – скажімо, психоделічний тріп Більбо в Лихолеса. Та й, в принципі, це дуже непогане фентезі – особливо з огляду на, як рідко нас цим жанром радує Голлівуд. Але на тлі інших робіт Джексона «Пустка Смога» все ж виглядає невигідно.
Кінг Конг (2005) / King Kong
Джексон не раз зізнавався, що саме оригінальний « Кінг Конг » 1933 року прищепив йому любов до кіно. Маленький Пітер по колу переглядав цей фільм і мріяв, що коли-небудь зможе створити що-небудь подібне. Мрія, як ми тепер вже бачимо, здійснилася – в 2005 році Джексон зняв свого «Кінг Конга», вже не перший, але кращий ремейк класики. Видовищний, дорогий і зроблений очевидно з великим трепетом до першоджерела. Не дивуйтеся, що у фільму така низька позиція в рейтингу – це ні в якому разі не говорить про нього як про «погане». Просто у Джексона настільки рівна фільмографія, що поганого і навіть посереднього кіно в ній майже немає.
Хоббіт: Несподівана подорож (2012) / The Hobbit: An Unexpected Journey
Пітер Джексон спочатку не планував знімати «Хоббіта» – цим повинен був зайнятися Гільєрмо дель Торо , який мав намір екранізувати книгу Толкіна в двох частинах. Але в останній момент перед зйомками дель Торо вийшов з проекту, і Джексону довелося взяти все в свої руки. У підсумку на знімальний майданчик він прибув абсолютно не готовим і без особливого плану. Тому в “Хоббіті” і помітно то, наскільки менше в нього вкладено праці і любові в порівнянні з «Володарем перснів». Якщо раніше Джексон будував величезні декорації і мініатюри, то тепер він все вирішує за допомогою CGI. Замість кропіткого планування – майже що імпровізаційна режисура.
У цьому сенсі дивно, що перший «Хоббіт» все одно вийшов класним. На відміну від інших частин, в ньому відчувається зовсім інше. Це ще не епічна сага про порятунок світу, а дитяча казка про маленького хоббіта, який жив в норі і відправився у велику подорож. Витримай Джексон всю трилогію в такому дусі, до неї, ймовірно, було б набагато менше претензій.
Знайомство з Фіблами (1989) / Meet the Feebles
Що ж, повертаємося до витоків – божевільних, абсолютно неадекватних режисерських витоків Пітера Джексона. Не всі знають, але починав він свій шлях у кіно з комедійного слешеру, жорстокого трешу з літрами крові, кишками та іншими звірствами. «Знайомство з Фіблами» – ймовірно, його найбільш мерзенний фільм (за це, втім, і любимо).
Це лялькове кіно, яке розповідає про театральну трупу (очевидна пародія на « Маппетів »), за лаштунками якої відбувається справжнісіньке пекло. Хтось комусь зраджує, новачків по-звірячому вбивають, а головна зірка шоу, кролик, страждає від жахливої венеричної хвороби. Далі, зрозуміло, тільки гірше – в якийсь момент у фільмі з’являється сцена, де герої наскрізь проїжджають на машині крізь кита. а лисиця виконує на сцені пісню про переваги содомії. Загалом, це Пітер Джексон, якого ми втратили. Але хто знає, може, він ще повернеться.
Страшили (1996) / The Frighteners
«Срашили» стали важливим перехідним етапом для Пітера Джексона – вперше з рідної Нової Зеландії він відправився до Голлівуду. Та ще й під продюсерське крило Роберта Земекіса , творця « Назад в майбутнє ». «Страшили» і виглядають як такий незвичайний симбіоз двох авторських почерків. Це миле пригодницьке кіно в американській субурбії (яку, правда, знімали в Новій Зеландії) з Майклом Дж. Фоксом в головній ролі – здавалося б, чистий Земекіс. Але в той же час в фільмі помітний і вплив раннього Джексона – в більш відв’язній інтонації, в божевільних візуальних рішеннях, в абсолютно відбитому лиходії, «виродки з УЗД», якого ще й грає Джеффрі Комбс , зірка « Реаніматора » (фільм, який Джексон дуже любить).
Через це незвичайне поєднання картина свого часу так собі прийняла публіка. Мовляв, незрозуміло, кому це дивитися – дітям занадто страшно, а дорослим просто нецікава історія псевдо-екзорциста, який обманює людей за допомогою своїх друзів-привидів. «Страшили» провалилися в прокаті, але історія все розставила на свої місця. Зараз картина виглядає як один з найцікавіших прикладів кіно для покоління «дорослих дітей», інфантильного, але при цьому з рейтингом R.
Небесні створіння (1994) / Heavenly Creatures
Втім, Голлівуд помітив Джексона ще до «Страшил». У 1995 році він отримав номінацію на «Оскар» за сценарій до «Небесних створінь» – драмі, заснованій на реальних подіях. Вона розповідає про двох новозеландських дівчаток, які дуже сильно зближуються і, коли мати одної з них вирішує розлучити подруг, вирішуються на холоднокровне вбивство. Моторошну історію Джексон розповідає з точки зору самих дітей – мрійників, вічно літаючих десь в своїх вигаданих світах. «Небесні створіння» розмивають межу між фантазією і реальністю, показують похмурі події практично з інтонацією дитячої казки, від чого ті стають лише страшніше.
Це дуже сміливий ракурс, і Джексон прекрасно з ним справляється – що по-своєму дивно, адже це перша його драматична робота: раніше він знімав тільки криваві комедії. Очевидно, пізніше, в «Милих костях» він намагався повторити успіх якраз таки «Небесних створінь» і застосувати схожий метод. Але щось не зрослося.
Володар перснів: Хранителі Персня (2001) / The Lord of the Rings: The Fellowship of the Ring
Трилогію «Володар перснів» взагалі складно розставляти по місцях – в ідеалі вона вся повинна поміститися на одну позицію. Адже це врешті-решт цілісна велика історія, яку Джексон навіть знімав одночасно, як один величезний фільм. Тому ми просто поставимо їх по порядку, від початку історії до її кінця.
«Братство перснів» – зразок того, як треба починати епічні саги. Від милої історії маленького хоббіта Фродо нас ведуть до масштабного сюжету про древніх королів і настільки ж давнє зло. Із затишного та безпечного Шира – в густі ліси Середзем’я, де нишпорить у пошуках героїв жорстокі оркиг. Три години пролітають як один, з героями відбувається стільки подій, скільки інші автори не зможуть укласти і в десяток фільмів. Кращого початку для «Володаря перснів» і не придумати – крім того, що вже придумав Пітер Джексон.
Володар перснів: Дві вежі (2002) / The Lord of the Rings: The Two Towers
Часто другі частини в сагах виходять найслабшими – тому що історія в них уже почалася десь за кадром (в попередній картині), а ось кінця все ще не видно (він буде в третій). До «Володаря перснів» це правило застосувати навряд чи вийде. Пітер Джексон робить дуже розумний сценарний хід – друга частина у нього не стільки «середина», скільки маленький фінал перед великим фіналом, битва з поки ще не головним злом, але найважливішим його помічником. Знаєте, як в бойовиках – перш ніж герой поб’є свого заклятого ворога, йому потрібно перемогти в бійці з його «правою рукою». Ось «Дві вежі», фігурально висловлюючись, одна велика така бійка.
До того ж саме тут відбувається перше знайомство з Голлумом і велика сцена з Гендальфом Білим. Загалом, Джексону граючи вдається уникнути всіх проблем «другого фільму» – якщо складно уявити, скажімо, що другий «Хоббіт» буде у когось улюбленим в трилогії, то з «Двома вежами» таке цілком можливо.
Володар перснів: Повернення Короля (2003) /
The Lord of the Rings: The Return of the King
Нарешті, гучний фінал великої трилогії – саме він остаточно переконав академію в тому, що «Володар перснів» ніяк не можна ігнорувати як культурне явище. Як підсумок – 11 премій «Оскар», число неймовірне, а вже для фентезі-кіно і зовсім безпрецедентне.
Не дарма Джексон оббивав пороги студій, випрошуючи гроші для екранізації «Володаря перснів», – поки ті відповідали, що затія ця безперспективна, та й грошей стільки витрачати шкода. Не дарма потім витрачав багато місяців на ретельну підготовку до зйомок, не дарма півтора року безперервно знімав всі три частини одночасно. «Володар перснів» – це не просто культова трилогія, це результат такої великої режисерської любові до проекту, яка навіть близько не снилася більшості нині живучих авторів. З виходу «Повернення короля» пройшло вже 17 років, а ніхто навіть близько не підібрався за масштабами і художній виразності до того, що зробив Джексон. Не тільки в жанрі фентезі, взагалі в будь-яких блокбастерах (хіба що Міллер з « Божевільним Максом » десь близько).
Поганий смак (1987) / Bad Taste
Спустимося з небес на землю, від масштабних блокбастерів – до дебюту за ящик пива. В середині вісімдесятих молодий Пітер Джексон вирішує зняти 20-хвилинну короткометражку про те, як інопланетяни нападають на новозеландське село з метою пустити її жителів на міжгалактичний фастфуд. Сценарію у нього немає, замість акторів – друзі і знайомі (плюс сам Джексон виконує відразу дві ролі). Щоб зробити стедікам і операторські крани, він бере в руки зварювальний апарат та алюмінієві балки, маски інопланетян випікає у мами в духовці, макети зброї збирає сам.
Заради фільму Джексон сидить по шість днів на тиждень на нудній роботі і паралельно придумує, що він же буде знімати в неділю – сценарію у нього знову ж таки немає, все тільки в голові. Через три роки 20-хвилинний фільм перетворюється в повнометражний, а Новозеландська кінокомісія пропонує молодому даруванню гранти, щоб той закінчив виробництво. У підсумку виходить «Поганий смак» – геніальна треш-комедія, чия бюджетність повністю перекривається винахідливістю автора.
Вони не постаріють (2018) / They Shall Not Grow Old
Очевидно, втомившись від «Хоббітів» (яких він, нагадаємо, і не хотів знімати), Джексон вирішив зайнятися монтажним кіно. У британських архівах він перебрав понад 100 годин реальних кадрів часів Першої світової війни, оцифрував їх, реставрував, розфарбував і додав звук. Вийшов фільм «Вони ніколи не постаріють» – документальне кіно, в рівній мірі вражаюче і формою, і змістом.
Поки на тлі звучать справжні архівні інтерв’ю з учасниками Першої світової, Джексон показує простий солдатський побут – людей. Це зворушливий, іноді комічний, іноді пронизливо трагічний портрет нікому не потрібної війни, розказаний з неможливою раніше перспективи.
Забуте срібло (1995) / Forgotten Silver
За 23 роки до того, як Джексон спробував себе в документалістиці, він зняв фільм псевдодокументальний. «Забуте срібло» – це дотепне мокьюментарі про новозеландського режисера Коліна Маккензі, який працював на початку кінематографа, але чиї роботи були пізніше втрачені (і знайдені самим Джексоном). Виявляється, що в своїх фільмах він вперше застосував монтаж, навчився рухати камеру, винайшов великий план, почав знімати кольорове і звукове кіно куди раніше Голлівуду.
Джексон будує величезну містифікацію, майстерно стилізує фільми вигаданого МакКензі під кіно іншої епохи, запрошує акторів на зразок Сема Ніла в якості підтверджуючих все експертів (і ті йому, зрозуміло, підіграють). Він ходить на тонкій грані між правдоподібністю і абсурдом, і тому його жарти сприймаються лише веселіше: в одному епізоді, наприклад, розповідають, як МакКензі навчився самостійно робити плівку з жовтків, і слідом іде вирізка з нібито реальної газети з новиною про хлопця, який вкрав кілька тисяч яєць. Але найсмішніше те, що «Забуте срібло», коли їх крутили по новозеландському ТВ, багато хто повірив. Люди навіть писали петиції, щоб МакКензі поставили пам’ятник в Веллінгтоні. Шкода, звичайно, що мерію так і не вдалося переконати.
Жива мертвечина (1992) / Braindead
Якщо «Поганий смак» було зачатком режисерського стилю Джексона, а «Знайомство з Фіблами» – його радикальним відгалуженням, то «Жива мертвечина» – виразно головний шедевр раннього періоду в кар’єрі Пітера. Та й взагалі, ймовірно, краща слешер-комедія в історії, залишає позаду старших братів у вигляді « Зловісних мерців » і « Реаніматора ».
«Жива мертвечина» – свято режисерської фантазії, фільм, де кожен кадр знятий з якоюсь неймовірною пластичною винахідливістю. Джексон дуже добре працює з інтонацією – те, що в інших картинах виглядало б огидно (зомбі-дитина або рука, що пробиває дівчині наскрізь і виходить через рот), у нього викликає неконтрольований сміх. «Жива мертвечина» працює з якихось своїм, абсурдним, але інтуїтивно зрозумілим законам – любовна лінія тут виникає, тому що так сказали карти таро (буквально), а вся різанина зомбі закінчується великою метафорою материнської гіперопіки. Священики-каратисти, лікарі-нацисти і займаються любов’ю зомбі – такого ви ще точно не бачили і не побачите вже, напевно, ніколи.
Хоча тут як подивитися. Сам Пітер Джексон запевняв, що «фільми з кишками назовні ще будуть», а зараз він займається реставрацією своїх перших трешевих комедій. Що ж, чекаємо і віримо. Чекаємо і віримо.
Leave a Reply
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.