Ідеї квантової фізики поступово увійшли в масову культуру, хоч перші 50 років після її виникнення вони залишалися зрозумілими лише для науковців. Сьогодні меми про кота Шредінгера або принцип невизначеності Гейзенберга поширені в соцмережах, хоча мало хто розуміє їхній фізичний зміст. Одним з основних понять квантової фізики є корпускулярно-хвильовий дуалізм. Цій темі присвячено безліч годин вивчення на курсах фізики, але ключові аспекти можна розкрити навіть у короткому викладі.
Звичний нам світ поділяє хвилі та частинки на окремі категорії. Однак у 17 столітті точилися суперечки, чи є світло хвилею, чи складається з маленьких частинок. Вчені, як Ньютон і Гюйгенс, мали різні думки з цього приводу.
На початку 19 століття Томас Янг показав, що світло проявляє хвилеподібну природу, пропускаючи його через вузьку щілину, де воно діяло подібно до океанської хвилі. Це спостереження стало важливим доказом хвилеподібної природи світла, що, здавалося б, завершило дискусію.
Але на початку 20 століття Макс Планк і Альберт Ейнштейн довели, що в певних умовах світло поводиться як частинка. Хоча така ідея виглядала дивно, вона дала Ейнштейну Нобелівську премію. У 1923 році Артур Комптон підтвердив це, показавши, що рентгенівські промені поводяться як частинки при зіткненні з електронами. Це довело, що світло може проявляти як хвильові, так і корпускулярні властивості.
Сучасна фізика пояснює, що фотони, з яких складається світло, поводяться не як звичайні хвилі чи частинки, а мають хвильову функцію, яка дозволяє їм перебувати в різних точках з певною ймовірністю. Проте деякі умови можуть зруйнувати цю функцію, змушуючи фотони поводитись як частинки.
Таке пояснення і сьогодні здається непростим, і навіть великі фізики першої половини 20 століття зазнавали труднощів із його розумінням. Згодом фізики з’ясували, що не лише світло, а й електрони можуть проявляти хвильові властивості, як було показано в експерименті з подвійною щілиною.
Ми не помічаємо хвильову природу великих об’єктів через те, що їхні хвильові функції малі. Принцип невизначеності Гейзенберга вказує, що чим більший об’єкт, тим менша його хвильова функція. Утім, існують винятки, як-от конденсат Бозе-Ейнштейна, в якому атоми можуть поводитися як хвилі.
Експериментальний приклад з котом Шредінгера показує, як квантова невизначеність може впливати на макроскопічні об’єкти. І хоч у нашому світі такої хвильової поведінки не видно, саме ця подвійність лежить в основі багатьох технологій, які ми використовуємо щодня.
Звичний нам світ поділяє хвилі та частинки на окремі категорії. Однак у 17 столітті точилися суперечки, чи є світло хвилею, чи складається з маленьких частинок. Вчені, як Ньютон і Гюйгенс, мали різні думки з цього приводу.
На початку 19 століття Томас Янг показав, що світло проявляє хвилеподібну природу, пропускаючи його через вузьку щілину, де воно діяло подібно до океанської хвилі. Це спостереження стало важливим доказом хвилеподібної природи світла, що, здавалося б, завершило дискусію.
Але на початку 20 століття Макс Планк і Альберт Ейнштейн довели, що в певних умовах світло поводиться як частинка. Хоча така ідея виглядала дивно, вона дала Ейнштейну Нобелівську премію. У 1923 році Артур Комптон підтвердив це, показавши, що рентгенівські промені поводяться як частинки при зіткненні з електронами. Це довело, що світло може проявляти як хвильові, так і корпускулярні властивості.
Сучасна фізика пояснює, що фотони, з яких складається світло, поводяться не як звичайні хвилі чи частинки, а мають хвильову функцію, яка дозволяє їм перебувати в різних точках з певною ймовірністю. Проте деякі умови можуть зруйнувати цю функцію, змушуючи фотони поводитись як частинки.
Таке пояснення і сьогодні здається непростим, і навіть великі фізики першої половини 20 століття зазнавали труднощів із його розумінням. Згодом фізики з’ясували, що не лише світло, а й електрони можуть проявляти хвильові властивості, як було показано в експерименті з подвійною щілиною.
Ми не помічаємо хвильову природу великих об’єктів через те, що їхні хвильові функції малі. Принцип невизначеності Гейзенберга вказує, що чим більший об’єкт, тим менша його хвильова функція. Утім, існують винятки, як-от конденсат Бозе-Ейнштейна, в якому атоми можуть поводитися як хвилі.
Експериментальний приклад з котом Шредінгера показує, як квантова невизначеність може впливати на макроскопічні об’єкти. І хоч у нашому світі такої хвильової поведінки не видно, саме ця подвійність лежить в основі багатьох технологій, які ми використовуємо щодня.
Підсумки року від Google «Year in Search 2024» показують, які стрічки найбільше хвилювали глядачів в…
Перегляд кіно англійською — це не просто розвага, а й один з найефективніших способів відточити…
Група науковців з Університету Сіань Цзятунг у Китаї зробила відкриття, яке може змінити уявлення про…
Нове дослідження показує, що багато AI-інструментів, які обіцяють швидко допомагати з пошуком інформації або відповідями…
Марсохід Perseverance зробив нові цікаві відкриття під час досліджень кратера Джезеро, які можуть допомогти відновити…
За останніми науковими дослідженнями, дим від лісових пожеж, посилених змінами клімату, може спричинити значно більше…