Астрономи показали, що сяйво на північному і південному полюсах Юпітера розвиваються незалежно один від одного.
Глобальне магнітне поле Юпітера таке сильне, що полярне сяйво навколо північного полюса не затихають ніколи, утворюючи постійну світлову «корону». Вона може ставати сильнішою чи слабшати, але повністю не зникає, і навіть окремі кільця її залишаються стабільними – і кожне з них в поперечнику набагато більше всієї нашої планети. Аналогічні явища існують і на південному полюсі планети, причому і там і там вони настільки інтенсивні, що спостерігати їх вдається і в рентгенівському діапазоні, в якому наші земні полярні сяйва не випромінюють.
Рентгенівські спостереження за полярними сяйвами Юпітера, зроблені в 2007 і 2016 рр., Використовував астрофізик з Університетського коледжу Лондона Вільям Данн (William Dunn) і його колеги. Справа в тому, що на Землі полярне сяйво у Північного і Південного полюсів працюють «в унісон», і те, що відбувається на одному полюсі геомагнітосфери відбивається на іншому. Однак Юпітер, як виявилося, дуже великий, і стабільні полярні сяйва на його полюсах змінюються незалежно один від одного.
У статті Данна і його співавторів, яка опублікована журналом Nature Astronomy, відзначається, що пульсація полярного сяйва південного полюса гігантської планети відбувається з частотою від 9 до 11 хвилин, тоді як у північного коливання інтенсивності сяйва займали – в різні періоди часу – від 12 до 26 і навіть до 40-45 хвилин. Поки що пояснення такої розсинхронізації немає, але, мабуть, вона може виникати як результат колосальних розмірів і сили глобального магнітного поля Юпітера.
Leave a Reply
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.