Як працює допінг

Як працює допінг

Допінгом прийнято називати широкий спектр незаконних методів, що дозволяють поліпшити спортивні результати. Історики спорту говорять, що допінг – практично ровесник спортивних змагань.

Відомо, що в перший день Олімпіади давньогрецькі атлети приносили жертви богам і клялися, що не «згрішать проти Ігор». На жаль, клятва не заважала деяким з них застосовувати різні хитрощі, щоб підвищити шанси на перемогу. «Допінгом» античним спортсменам служила насамперед їжа, приготована за особливими рецептами: наприклад, в тісто для хліба додавали опій з макових коробочок. Цінувалися і різні відвари – від відвару хвоща до зілля з заднього ослиного копита, вивареного в маслі з рожевими пелюстками.

Початком сучасної ери допінгу найчастіше називають літні Олімпійські ігри 1904 року. Тоді на перемогу в марафоні претендували двоє: робочий Томас Хікс і муляр Фред Лорц. Хікс прийшов другим завдяки своїм помічникам: побачивши, що бігун практично видихався, його помічники «пригостили» Хікса сумішшю з яєчного білка і сульфату стрихніну. У невеликих дозах алкалоїд стрихнін служить стимулятором: загострює відчуття, тонізує м’язи і прискорює обмінні процеси в організмі. Потім Хіксу допомогли запити коктейль з яйця і стрихніну ковтком коньяку. Вже на підході до фінішу процедуру довелося повторити, оскільки марафонець знову почав втрачати сили.

Фреду Лорцу вдалося обігнати Хікса і прийти до фінішу за три години і 13 хвилин. Спочатку здавалося, що Лорц не стати переможцем: через перші 14 кілометрів шляху він зійшов з дистанції і сів в один з автомобілів, які супроводжують колону бігунів, щоб доїхати до стартової точки. В районі 30-го кілометра дистанції автомобіль заглох, а Лорц знову знайшов сили і завершив марафон першим. Судді визнали його перемогу нечесною і віддали титул Хіксу.

Стимулятори застосовували і в інших видах спорту, але саме Міжнародна асоціація легкоатлетичних федерацій (IAAF ) першою заборонила використання допінгу на змаганнях – в 1928 році. Перші допінг-тести на Олімпійських іграх провели в 1968 році в Мехіко, тоді ж дискваліфікували першого порушника – Ханса-Гуннара Ліленволла. Учасник змагань з сучасного п’ятиборства випив пива перед змаганнями, що і виявили при аналізі його проб. Цікаво, що першими учасниками допінг-тестів у історії стали не люди, а тварини – коні на перегонах. Відомо, що в XIX столітті коней перед виходом на дистанцію поїли вином або віскі, також в хід йшли листя коки і опіум. Першу перевірку скакових коней на стимулятори провели в Австрії в 1911 році.

А судді хто?

Сьогодні в центрі більшості новин про допінг і пов’язаних з ним конфліктах знаходиться Всесвітнє антидопінгове агентство ( World Anti-Doping Agency, WADA ). Організація з’явилася восени 1999 року, вона виникла при підтримці Міжнародного олімпійського комітету (МОК). Приводом став черговий спортивний скандал: під час велогонки Тур-де-Франс у представників декількох команд знайшли великі запаси заборонених речовин – гормону еритропоетину, амфетамінів та стероїдів. Пізніше кілька гонщиків зізналися, що вживали допінг.   

WADA проводить допінг-контроль спортсменів під час важливих змагань і в перервах між ними, щорічно оновлює список заборонених препаратів і методик, а також стежить за виконанням положень Всесвітнього антидопінгового кодексу, прийнятого в 2003 році. Агентство фінансує дослідження заборонених речовин і розробки нових методів їх пошуку. Ще одна функція WADA – акредитація антидопінгових лабораторій. Організація може призупинити ліцензію, якщо виявить порушення в роботі лабораторії.

Контрольна робота

Хто і як бере допінг-проби? Цим займаються представники національних антидопінгових агентств або організацій, які уклали договір з WADA і міжнародною федерацією з виду спорту. Наприклад, шведська компанія ITDM (International Doping Tests & Management) тестує легкоатлетів по всьому світу.  

У період змагань взяти проби у спортсмена нескладно, його графік тренувань і вільного часу відомий. Однак є і поза змаганнями контроль в період тренувань або відпочинку. Знайти атлета допомагає система ADAMS (Anti-Doping Administration & Management System) – онлайн-база даних, в яку спортсмени самостійно вносять дані про те, де вони будуть перебувати найближчим часом. Розклад складається на наступні три місяці. Здається, що «передбачити» свої плани на кілька місяців вперед складно, але тільки не для професійних спортсменів. Їх графік і так розписаний по годинах: дати змагань, зборів та тренувань відомі заздалегідь. Якщо плани раптом змінилися, спортсмен сам редагує свій графік в особистому кабінеті програми – повідомити допінг-офіцерів потрібно як мінімум за добу до від’їзду. Зробити це можна і з комп’ютера, і з мобільного телефону.

Як працює допінг

ADAMS дозволяє допінг-офіцерам знайти спортсмена в будь-який момент: згідно антидопінговим правилам, деякі перевірки повинні проходити раптово. Відмовитися від тесту не можна, інакше пробу зареєструють як позитивну. Однак тестування можна відкласти на деякий час, якщо є поважна причина: наприклад, спортсменка годує грудьми дитину.

На аналіз при «раптовому» контролі зазвичай беруть сечу – кров можна здавати тільки в спеціально пристосованому для цього приміщенні, а допінг-офіцер повинен отримати особливий сертифікат. Зразок сечі в присутності спортсмена ділять на дві частини: пробу А і пробу Б. Першу передають на аналіз, а другу зберігають опечатаною. Розкрити її можуть на вимогу спортсмена, якщо результати аналізу проби А викличуть підозри. Цю процедуру проводить та сама лабораторія, що перевіряла першу частину зразка, але працює інший фахівець. Спортсмен сам оплачує аналіз проби Б, це обходиться в 800-1000 доларів. Зазвичай проби зберігають від трьох місяців до десяти років: іноді стару пробу можуть перевірити ще раз, якщо з’явився новий метод виявлення певної речовини.

Як працює допінг

Яким буває допінг

Найчастіше з поняттям «допінг» пов’язують хімічні методи: вживання речовин, здатних поліпшити результати спортсмена. Велика частина цих речовин спочатку розроблялася в медичних цілях у якості ліків від різних захворювань.

Список препаратів WADA включає три ступені заборони. Перша, найбільша частина, – речовини і методи, які не можна застосовувати ніколи: ні поза змаганнями, ні під час них. У цей список за замовчуванням потрапляють не тільки багато традиційних засобів, а й всі «дизайнерські» препарати – аналоги існуючих нелегальних речовин з невеликими змінами в формулі, завдяки яким препарат складніше виявити сучасними методами тестування. Разом з ними заборонені ліки, що знаходяться на стадії клінічних досліджень: невідомо, який ефект вони можуть надавати на організм спортсмена. Ця група сполук отримала в списку номер S0.

Крім хімічних методів стимуляції, спортсмени-порушники застосовують і фізичні – ці методи теж заборонені. До них відносять різні маніпуляції з кров’ю, в тому числі переливання спортсмену заздалегідь заготовленого зразка його власної крові. Додаткова доза крові підвищує кількість еритроцитів, а значить, м’язи отримують більше кисню. Так може працювати і кров іншої людини, але спортсмени використовують власну, щоб уникнути реакцій несумісності. «Фізичний» обман можливий і зі зразками сечі: відомі випадки, коли атлети поміщали в організм контейнери з чистою сечею.  

Повністю заборонено і генний допінг – «нетерапевтичного застосування клітин, генів, генетичних елементів або модуляторів експресії генів, що мають здатність підвищувати спортивні результати». Такі методики поки маловивчені і, за словами більшості лікарів-експертів, малоефективні. Можливо, в майбутньому застосування генної інженерії дозволить порушникам не вводити заборонені препарати в організм, досить буде «перепрограмувати» деякі власні клітини тіла і змусити їх виробляти потрібну речовину. Такі спроби вже відомі: наприклад, репоксіген – засіб генної терапії для страждаючих анемією – підсилює синтез еритропоетину. На початку 2000-х його застосовував німецький тренер Томас Спрінгштейн – його підопічних дискваліфікували, а в 2003 році генний допінг офіційно заборонили.

Суворо заборонено!

Під номером S1 в списку йдуть анаболічні агенти. З року в рік вони лідирували в списку найбільш популярних видів допінгу, їх приймала майже половина порушників. Ці речовини сприяють процесам анаболізму – синтезу складних сполук з простіших компонентів. Речовини з групи S1 прискорюють формування складних молекул в організмі, включаючи синтез білків, жирів і нуклеїнових кислот. Всі ці молекули служать «будівельним матеріалом» для м’язів і інших тканин тіла.  

Прискорити зростання м’язової маси допомагають багато гормонів, в тому числі популярний серед спортсменів анаболік станозолол. Потрапляючи в ядро ​​клітини, він підсилює синтез багатьох з’єднань, в тому числі ДНК, РНК і структурних білків. Станозолол сприяє накопиченню кальцію в кістках, зміцнює їх, знижує ризик алергічних реакцій організму, а також прискорює синтез еритропоетину – ще одного гормону-допінгу, який стимулює формування червоних кров’яних клітин. Станозолол, на відміну від тестостерону, вважається гормоном з м’якшою андрогенної активністю, тобто не так сильно сприяє розвитку чоловічих вторинних статевих ознак: зростання волосся на обличчі, облисіння, зниження голосу. Надлишок андрогенів у жінок може привести до порушень менструального циклу, часткової атрофії матки і яєчників, а також до безпліддя.

На другому місці серед найпопулярніших препаратів числяться гормони і модулятори метаболізму, група S4. Найпопулярніші серед них – препарати, здатні блокувати перетворення інших гормонів в естрогени, наприклад тамоксифен – один з найбільш продаваємих препаратів для лікування раку молочної залози. Прийом додаткових доз чоловічих статевих гормонів, в тому числі тестостерону, може привести до надлишку гормону в організмі. Тіло не справляється з переробкою таких кількостей речовини, і частина гормону йде по обхідному шляху – проходить реакцію ароматизації і в підсумку за допомогою ферменту ароматази перетворюється в жіночий статевий гормон. У чоловічому організмі його надлишок призводить до того, що обсяг м’язів знижується, а обсяг жирової тканини, навпаки, зростає. Також фемінізація знижує лібідо і підвищує ризик виникнення депресії.

До групи S2 входять пептидні гормони і фактори росту. Найпопулярніший з них – еритропоетин, гормон нирок, контролюючий утворення еритроцитів (червоних кров’яних клітин). У нормі він активно виробляється при крововтраті, анемії і нестачі кисню. Еритропоетин як допінг дозволяє наситити кров киснем і, відповідно, посилити приплив кисню до м’язів. Саме використання і продаж еритропоетину на велогонці Тур-де-Франс стали однією з головних причин появи WADA .

До групи S3 відносять бета-2-агоністи: в медицині ними знімають симптоми астми. Ці речовини стимулюють β2-адренорецептори, розташовані на клітинах м’язів органів дихальної системи і чутливі до адреналіну. Взаємодіючи з рецепторами, бета-2-агоністи розширюють бронхи, штучно відкриваючи «друге дихання». Крім того, вони сприяють витривалості і дозволяють легше переносити навантаження. На жаль, ці речовини викликають звикання: з часом спортсмену доводиться підвищувати дози, а це призводить до аритмії і інших проблем з серцем.

Також спортсменам не можна приймати речовини, здатні замаскувати використання допінгу і швидше вивести залишки препаратів з організму, – вони відносяться до групи S5. До них найчастіше зараховують діуретики (сечогінні препарати). Крім того, ці засоби допомагають швидко скинути вагу: їх використовують в тих видах спорту, де є поділ на вагові категорії. Ще одне їх завдання – «сушка» тіла, тобто надання м’язам рельєфу.

Можна якщо обережно

Друга частина списку – речовини, дозволені поза змаганнями. У цю групу входять стимулятори (S6), включаючи амфетаміни, кокаїн і стрихнін. Стимулятори не завжди вживають як «рекреаційні» наркотики: іноді вони входять до складу лікарських препаратів. Наприклад, амфетаміни беруть люди з синдромом дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ). Група S7 – наркотики, найчастіше компоненти знеболюючих препаратів (морфін, фентаніл, оксикодон). S8 – канабіноїди, включаючи відомий компонент марихуани Δ9-тетрагідроканнабінол. В пункт S9 потрапили стероїдні гормони глюкокортикоїди, здатні і зменшувати запалення, і робити спортсмена більш витривалим.

Третя частина списоку заборонених препаратів, – речовини, які не можна застосовувати тільки в деяких видах спорту. У 2018 році в цьому списку залишилися виключно бета-блокатори (P1), що застосовуються, наприклад, при аритмії і стійкому підвищенні артеріального тиску. Ці препарати заборонені в автоспорті, лижному спорті, сноубордингу, на змаганнях зі стрільби, в тому числі з лука. До 2018 року в цю групу входив і алкоголь, але сьогодні його використання регулює не WADA, а міжнародні федерації цих видів спорту.

Вхід по паспорту

Крім традиційних тестів, існує ще один метод допінг-контролю: біологічний паспорт спортсмена. Ця технологія з’явилася на рубежі XX і XXI століть. «Біологічним паспортом» називають індивідуальну запис спортсмена в електронній базі даних WADA. У ній зберігаються результати допінг-тестів, відсортовані за тим, в яких умовах брали проби: в період змагань, під час довгих перерв між змаганнями, на відпочинку. В тому числі, якщо є така можливість, проби беруть під час перебування в горах – розріджене гірське повітря насичує кров еритроцитами, і вона активніше переносить кисень. Потім особливий комп’ютерний алгоритм зіставляє результати аналізів і обчислює нормальний рівень певних речовин в організмі спортсмена в різних ситуаціях.

Як працює допінг

Програма будує кілька графіків для кожної речовини. Вона підраховує середній рівень і коридор верхніх і нижніх значень. Різка зміна результатів або вихід за межі коридору – привід ретельно перевірити атлета. Його дані розсилають трьом експертам, які не знають ім’я спортсмена. Якщо всі троє згодні, що такі показники говорять про порушення, результат стає додатковим доказом застосування допінгу.

Паспорт складається з двох модулів: стероїдного і гематологічного. У першому зібрана інформація про маркери присутності анаболічних стероїдів, знайдених в сечі атлета. Другий модуль містить відомості про механізм кисневого обміну в організмі. Для цього використовуються результати аналізів крові на вміст гемоглобіну, червоних кров’яних тілець і їх попередників ретикулоцитів і інші. WADA також розробляло третій модуль – ендокринологічний. З його допомогою можна виявляти незаконне використання факторів росту. Біологічний паспорт не заміняє традиційний допінг-контроль методом пошуку заборонених речовин в зразках, а доповнює його.

Як працює допінг

Їжа для розуму

Найчастіше про допінг говорять в зв’язку з видами спорту, які вимагають певних фізичних характеристик – сили, витривалості, спритності. Однак проблема штучних «підсилювачів» не обійшла стороною і інтелектуальні види спорту, включаючи шахи, а також кіберспорт. Наприклад, учасники всіх шахових змагань, які проходять під егідою Міжнародної шахової федерації (ФІДЕ), зобов’язані надавати зразки для допінг-тестування, якщо цього вимагатимуть представники контролюючої організації. Це правило ввели після того, як Міжнародний олімпійський комітет визнав ФІДЕ як міжнародну організацію виду спорту, що не входить в олімпійську програму.

Які ж засоби заборонено приймати шахістам? По-перше, всі препарати, які входять в актуальний список заборон WADA . Особливо часто проби шахістів перевіряють на вміст амфетамінів, визначених концентрацій ефедрину і псевдоефедрину, а також на модафініл. Це засіб-аналептик з сильним збудливим дією, зазвичай його приймають для лікування раптової сонливості при нарколепсії. Кофеїн і кодеїн (алкалоїд опіуму, компонент деяких засобів від кашлю) не заборонені, але перебувають під контролем WADA .

Ці препарати – найпопулярніший «допінг» в шахах. Дослідження підтвердило: модафініл дійсно покращив результати гравців. Та сама дія надав і стимулятор метилфенідат, відомий під торговою назвою «риталін». В експерименті брали участь представники кількох шахових спілок Німеччини, які зіграли в цілому 3059 15-хвилинних партій.

До шахістів приєдналися кіберспортсмени. У 2015 році одна з найбільших європейських ліг кіберспорту Electronic Sports League оголосила, що розробить методику допінг-перевірки учасників змагань. Ліга прийняла це рішення після того, як один з професійних гравців в Counter-Strike: Global Offensive розповів в інтерв’ю, що він і його колеги по команді перед турнірами брали амфетамін аддерол.

А може, дозволити?

Незважаючи на величезні зусилля по боротьбі з допінгом, час від часу можна почути іншу точку зору: якщо застосування незаконних речовин неминуче, може, варто легалізувати їх? Тим більше що нові рекорди сьогодні з’являються рідко, а все більше вчених говорять про те, що межа людських можливостей в спорті ось-ось буде досягнуто. Можливо, через кілька десятиліть «чистими» чемпіонами зможуть стати лише власники рідкісних мутацій – такі як фінський лижник Ееро Мянтюранта. У нього виявили спадково-сімейний еритроцитоз – стан, при якому в крові присутній набагато більше гемоглобіну та еритроцитів, ніж у нормі. Ця особливість дозволяла крові спортсмена переносити більше кисню і покращувала його результати.

Як в такій ситуації зберегти великий спорт таким же видовищним і захоплюючим, як на зорі сучасних Олімпійських ігор? Як продовжувати дотримуватися олімпійського девізу: «Швидше, вище, сильніше!», Якщо потенціал природних рекордів практично вичерпаний? Як спортсменам справлятися з непомірними навантаженнями, яких вимагає змагальна гонка? Противники допінгу наполягають, що він вбиває саму ідею «чесної гри» ( fair play ) – етичного кодексу світового спорту. Згідно з ним, на старті всі атлети повинні володіти рівними шансами на перемогу. За словами противників штучних «покращувачів», допінгова гонка загрожує і соціальним функціям спорту: дозволити обман і зневагу до здоров’я на змаганнях – значить допустити їх в інших сферах життя.

Be the first to comment

Leave a Reply