Найкращі та найстрашніші екранізації Лафкрафта

У прокаті ось-ось опиниться чергова адаптація Говарда Філліпса Лавкрафта – «Колір з інших світів» з Ніколасом Кейджем. У творів американського класика з кінематографом нерідко виникають проблеми: фільми, натхненні його роботами ( «Маяк»), часом виявляються кращі, ніж прямі екранізації. Але вдалі приклади теж є.

Поклик Ктулху (2005) / The Call of Cthulhu

Авангардистський фільм Ендрю Лимана, знятий всього за 50 тисяч доларів, на відміну від багатьох мейнстрімних адаптацій, зміг повністю передати відчуття страху невідомості, яка властива творам Лавкрафта. Його режисер вторить німецькому експресіонізму, використовуючи автентичні прикраси, старі камери, і, що цікавіше, позбавляється від звуку (крім саундтрека, зрозуміло). Так Лавкрафт потрапляє в архаїчну форму, замикається в безчасовій стилі класики. Мабуть, чорно-білі тони і гігантські тіні його творам підходять як не можна краще.

Колір (2010) / Die Farbe

У цьому списку Кейджа і його нової ролі в екранізації Лавкрафта не опиниться, зате знайдеться місце для дивної адаптації Хуана Ву. У центрі сюжету його фільму – хлопчина Джонатан, що відправився в Німеччину на пошуки батька. В одному з сіл він знайомиться з людиною, який розповідає йому, що сталося з родичем. Теж чорно-біла, але вже не така радикальна картина, як «Поклик Ктулху». Втім, і тут не обійшлося без німецького експресіонізму з його тінями і моторошною композицією кадрів. А коли в фіналі посеред чорно-білого божевілля з’являється той самий таємничий колір рожевого відтінку, можна випробувати справжній первісний страх.

Реаніматор (1985) / Re-Animator

Чи хороший фільм Стюарта як екранізація Лавкрафта, спроба перенести на екран основні мотиви автора і адаптувати його стиль? Ледве. Чи хороший він як самостійний твір? Очевидно, так. І не просто хороший: картина Стюарта – це божевільна історія з досі значними ефектами. Вона, звичайно, сильно відходить від оригіналу, але на його основі створює один з найбільш захоплювальних горрорів, в якому гримери стають мало не головними героями.

З іншого виміру (1986) / From Beyond

Від Стюарта Гордона переходимо до … Стюарта Гордона. Його друга екранізація Лавкрафта відноситься до першоджерела з великою турботою, але втрачає в оригінальності і божевіллі. Доктор Преторіус, який вирішив відкрити прохід в інший вимір, може навіть, і не підозрював, чим обернеться його затія. Знімаючи ще одну вільну адаптацію (принаймні вільну в плані стилю), не підозрював і Гордон. А вийшло досить цікаве змішання злої іронії і лавкрафтового жаху. Останнє тут, втім, навіть не в невимовному жаху, а в класичній проблеми неможливості людини пізнати світ.

Шепіт у темряві (2011) / The Whisperer in Darkness

У своєму фільм Шон Брена, колега Ендрю Лимана, теж намагається дотримуватися архаїчної кінематографічної естетики, але в цей раз автор бере за основу перше звукове кіно 30-х і фантастику 50-х з їх дешевими костюмами і безглуздими декораціями. Це екранізація, яка поєднує неповторний підхід режисера з містичними і фантастичними мотивами Лавкрафта так, що в синергії утворює параноїдальне ефектне видовище. Когось цей експериментальний підхід, звичайно, може розчарувати, але насправді адаптації повинні виглядати саме так – з одночасною повагою до оригіналу і бажанням доповнити його засобами кіно.

Воскреслий (1991) / The Resurrected

Ден О’Беннон, людина, відповідальна за створення «Чужого», декілька разів намагався проявити себе в режисурі. Через 7 років після виходу свого дебютного «Повернення живих мерців» він випускає direct-to-video горрор «Воскреслий». Проблем у фільму, зрозуміло, навалом: від неякісних ефектів до непереконливої акторської гри. Але це, по-перше, одна з найточніших, а по-друге, одна з найбільш зловісних екранізацій Лавкрафта. Історія про жінку, чий чоловік виявився злісним чаклуном, перенесена О’Бенноном з таким трепетом, що навіть на тлі більш оригінальних стрічок його робота залишається вкрай цікавою.

Книга мертвих (2005) / The Book of the Dead

Антологія з розповідей Лавкрафта, в створенні якої взяли участь Крістоф Ганс, Сюсуке Канеко і Брайан Юзна. Три їх адаптації не схожі один на одну і по-різному показують вплив американського класика, але в цьому якраз і полягає гідність фільму. Він пропонує кілька трактувань творів Лавкрафта, і хоча можна не погоджуватися з цим поглядом і критикувати безглуздість деяких сегментів антології, заперечувати його важливість навряд чи вийде.