Чи зможе наука коли-небудь відродити динозаврів?

На жаль, науці до цього ще дуже далеко. Ми ще не відродили навіть мамонтів, хоча це набагато простіше.

По-перше, останні мамонти жили не дуже давно: на острові Врангеля живі мамонти гуляли всього-на-всього 4000 років тому! У вічній мерзлоті збереглися заморожені останки мамонтів, з яких можна витягти ДНК. Геном мамонта вже прочитаний (тобто вже відома послідовність букв- нуклеотидів в геномі мамонта, в якій зашифрована програма розвитку мамонта з заплідненої яйцеклітини). Більш того, з заморожених тканин мамонтів можна витягти цілі клітинні ядра і пересадити їх в яйцеклітину іншого ссавця. Такі експерименти вже проводилися з яйцеклітинами мишей. При цьому клітинні ядра мамонта навіть проявляють слабкі ознаки життя (K. Yamagata et al., 2019.Signs of biological activities of 28,000-year-old mammoth nuclei in mouse oocytes visualized by live -cell imaging )!

По-друге, у нас є живі дуже близькі родичі мамонтів – слони. Тому в загальному зрозуміло, хто міг би виносити мамонтеня, яке розвинеться з слонової яйцеклітини з впровадженим в неї геномом мамонта: слониха могла б. Але залишилося ще багато технічних проблем, які в принципі можна вирішити, але до повного їх вирішення науці ще треба довго розвиватися.

З динозаврами все набагато гірше. Перша проблема – відсутність живих близьких родичів вимерлих динозаврів. Звичайно, якщо не брати до уваги птахів, які не тільки походять від динозаврів, але й самі умовно вважаються динозаврами (за сучасними формальними правилами біологічної класифікації). Але ж нас цікавлять не птахи, а «справжні», стародавні нелітаючі динозаври на зразок диплодока або тиранозавра.

Втім, біотехнології розвиваються зараз так швидко, що ми взагалі-то цілком можемо сподіватися, що в доступному для огляду майбутньому вчені навчаться вирощувати, наприклад, гусенят в курячому яйці. А там вже і до динозаврів недалеко. Так що проблема « сурогатних матерів » (або «сурогатних яєць») не виглядає абсолютно нездоланною.

Набагато гірше справи йдуть з іншою проблемою. У нас немає ні геномів, ні, тим більше, живих клітин динозаврів. Останні справжні динозаври вимерли 66 мільйонів років тому. Так довго ДНК зберігатися не може. Принаймі, сьогодні вчені майже впевнені, що не може. Якщо навіть нам неймовірно пощастить і ми все-таки знайдемо викопні рештки динозаврів, які виключно добре збереглися, в яких збереглися шматочки стародавньої динозаврової ДНК, ці шматочки напевно будуть дуже маленькими і нечисленними. Повний геном динозавра ми з них точно ніколи не зберемо. Це і є головна трудність.

На перший погляд вона здається нездоланною. Але не варто недооцінювати можливості науки! Можна пошукати обхідні шляхи. Зараз дуже швидко розвивається порівняльна геноміка  – наука про будову і еволюцію геномів. Вона вже сьогодні дозволяє дещо сказати про геноми давно вимерлих тварин на основі наявних знань про геноми їх сучасних нащадків. Наприклад, маючи геноми сучасних птахів, в принципі можна відновити (нехай поки лише частково і дуже приблизно) послідовність літер-нуклеотидів в геномі їх останнього спільного предка – тієї примітивної мезозойської птиці, від якої всі сучасні птахи походять.

Інша наука, яка швидко розвивається – еволюційна біологія розвитку  – намагається розібратися в тому, як різні гени впливають на розвиток організму і як еволюційні зміни генів призводять до змін у будові організму.

Є надія, що разом ці дві науки (звичайно, якщо все буде добре і вони продовжать швидко розвиватися ще кілька століть) розроблять методи проектування геномів і штучного вирощування тварин, яких сьогодні не існує на Землі. Це можуть бути в тому числі і тварини, схожі на вимерлих динозаврів. Хоча, звичайно, по-справжньому воскресити якогось конкретного динозавра, що не залишив живих нащадків, таким способом, швидше за все, ніколи не вдасться. Тому що ми ніколи не дізнаємося точну послідовність нуклеотидів в його геномі. Але штучно спроектовані тварини, які будуть нагадувати динозаврів, можливо, коли-небудь і з’являться на світ.